Війна — це норма. Мир — відкладена битва

 

Війна — це норма. Мир — лише відкладена битва

Мир — це не стан, у якому перебуває людство. Це лише пауза між війнами. Короткий передих, поки не знову загримить зброя. 

Людство зачароване ідеєю миру. Політики обіцяють кінець воєн, релігії співають про царство гармонії, філософи мріють про світовий порядок. Але жодна з цих надій не має під собою твердого ґрунту. Війна — не виняток. Вона — правило. Вона не приходить у життя — вона і є його глибинною структурою.

Природа не знає миру

Погляньмо на природу. У ній немає "перемир’я". Тут кожен організм — хижак, жертва або суперник. Хто не бореться — гине. Дарвінівський принцип природного добору — це еволюційна війна без кінця. Бактерії, дерева, риби, птахи, хижаки — всі вони воюють за їжу, територію, потомство. Внутрішньовидова агресія — така ж природна, як дихання.

Природа — не матір. Вона — арена. І саме тому вона жива.

У дикій природі не існує миру. Там є лише боротьба. Боротьба за їжу, територію, домінування, потомство. Закон джунглів — це не метафора, це біологічна реальність. У світі виживає не найморальніший, а найсильніший. Хто не бореться — зникає.
Тому й ми, частина цієї природи, не можемо вийти з гри, не заплативши найвищу ціну.

Людина народжується воїном

Психіка людини — це арена нескінченного конфлікту. Ми агресивні не через виховання — ми такими народжуємось. Воїн — не той, хто вбиває, а той, хто здатен вийти проти сили, яка хоче його зламати.
У міфах, релігіях, історіях усіх народів війна — це не зло, а виклик, ініціація, спосіб очищення й оновлення. І лише сучасна людина — вирощена в штучному спокої — вирішила, що війну можна просто викреслити зі свідомості. За це доводиться платити.

Людська психіка не виняток. У ній живе агресія — не лише як деструкція, але як джерело волі, ривка, творення. З Фройдом чи без нього, ми відчуваємо, як у нас кипить руйнівна енергія. Юнг назвав це тінню — прихованою частиною, що хоче битися, підкоряти, нищити. Від неї не втекти. Її можна лише усвідомити.

Міфологія і релігії — від Гільгамеша до Армагеддону — свідчать про це: у кожному світогляді є бог війни. Війна — не катастрофа, а космічний механізм оновлення.

Історія пишеться кров’ю

Хто творить історію? Миротворці — чи полководці? Цивілізації постають через битви. Імперії ростуть на мечах. Навіть демократії — породжені революціями, повстаннями, війнами за свободу.

Стародавній Рим, монголи, хрестоносці, французькі революціонери, союзники у Другій світовій — всі вони були силою, що ламала старе й утверджувала нове.

Цивілізації не виникають у тиші. Вони постають у полум’ї. Кожна імперія, кожна держава, кожна революція — це завжди війна.
Історичний рух — це конфлікт, злам, зіткнення. А не діалогічна прогулянка з чашкою кави.
Навіть прогрес — це побічний продукт битви: технології, медицина, транспорт — усе прискорюється в періоди великої загрози.

Прогрес, попри красиві гасла, рухається на гусеницях танків. Інтернет виник як військова розробка. Ядерна енергія — наслідок змагання озброєнь. Техніка, медицина, наука — все пришвидшується в періоди великих конфліктів.

Суспільство — фронт без окопів

Політика — це війна іншими засобами. Клаузевіц мав рацію.

Класова боротьба, релігійні протистояння, геополітичні ігри, культурні війни — все це різні форми одного й того ж процесу: зіткнення волі. Люди об’єднуються не задля гармонії, а для переваги. Кожна держава — мілітаризована система, яка готується до наступної сутички.

Навіть у мирному суспільстві триває боротьба: за гроші, вплив, увагу, ресурси, ідеологію. Глобалізація — це не мир, а світова конкуренція. Дипломатія — це обережна тактика.

Усе — боротьба. Лише форми змінюються.

Кожне суспільство воює. Навіть у мирний час. Воює на виборах, в інформації, в економіці, в культурі. Ідеологічні війни замінили військові — але суть лишилась.
Немає "нейтрального простору". Є лише сторони, які змагаються за вплив.

Хто не воює — зникає

Історія забула народи, які втратили волю до спротиву. Їхні мови — мертві. Їхні храми — руїни. Їхня пам’ять — стерта.
Забути, що світ ворожий, — означає добровільно оголити горло

Народи, які нехтують війною, стають здобиччю. Так сталося з цивілізаціями, що втратили волю до спротиву: індіанці, що не змогли об’єднатися, греки, які загрузли в міжусобицях, українці, що століттями сподівались на "старшого брата" — всі вони заплатили за пасивність.

Світ жорстокий. І не тому, що "такий світ", а тому, що **він живий**. Той, хто хоче миру, мусить бути готовий до війни. Інакше мир обернеться капітуляцією.

Україна: за мир ми заплатили війною

Нам, українцям, занадто довго втовкмачували, що мир — це абсолютне добро. Нам роками повторювали: "Головне — не війна", "Нам потрібен компроміс", "Потрібно домовлятися".
І це було пасткою. Нас привчили соромитися армії. Зневажати силу. Ідеалізувати пацифізм.
А тим часом ворог не дрімав. Ворог готувався. І коли настав момент — ударив.
Ті, хто проповідував мир за всяку ціну, самі ж і підписали запрошення до війни.

Україна втратила Крим і частину Донбасу, бо не була готова воювати. Бо в масовій свідомості війна вважалася злом, а не необхідністю захисту. Тепер ми платимо кров’ю за роки самообману.

Але найстрашніше — це мир, який нам і далі підсовують. Лицемірний, фальшивий, "мир" на умовах знищення України.
Це не перемир’я. Це запланована поразка.

Якщо ми не зрозуміємо, що війна — це не виняток, а природний стан буття, ми зникнемо.
Якщо ми не виховуватимемо дітей як воїнів — вони стануть рабами.
Якщо ми не будемо внутрішньо готові до постійної боротьби — нас не буде.

бути українцем — означає бути готовим воювати завжди

Війна — це наш хрест. Але і наша свобода.
Той, хто хоче миру, мусить бути сильнішим за того, хто хоче війни.
А мир для слабкого — це лише перепочинок перед знищенням.

Мир сам по собі нічого не вартий.
Тільки мир, здобутий війною, має силу.
І тільки народ, який вміє воювати, має майбутнє.

Висновок: 

війна — не протилежність життя. Вона його глибинний пульс

Ідея вічного миру — це омана, що заспокоює розум, але підставляє горло.

Ми не можемо позбутись війни. Але можемо змінити ставлення до неї. Не як до зла, а як до приреченого стану, в якому потрібно навчитися **бути гідно**. Усвідомити це — означає не втратити себе.

Воювати — не завжди означає стріляти. Але не воювати взагалі — означає зникнути.