Чому українцям не варто надмірно покладатися на іноземні війська

Чому українцям не варто надмірно покладатися на іноземні війська: уроки Боснії та інших невдалих миротворчих операцій

Питання можливого розгортання військ так званої «коаліції охочих» в Україні дедалі частіше обговорюється у світових ЗМІ та експертному середовищі. Для багатьох українців це здається привабливою ідеєю: міжнародні контингенти, мовляв, могли б захистити мирне населення, створити «зони безпеки» й навіть стримати російську агресію. Але історичний досвід показує, що без чіткого мандату, єдиної політичної волі та потужної військової складової подібні операції можуть не лише зазнати краху, а й обернутися трагедіями.

Найяскравіший приклад — Боснія 1992–1995 років, де миротворці ООН (місія UNPROFOR) стали символом бездіяльності та безсилля перед обличчям геноциду.

Чому миротворча місія в Боснії провалилася

1. Нереалістичний мандат. Війська ООН мали лише спостерігати та супроводжувати гуманітарні конвої. Вони не могли зупиняти агресора силою.

2. Відсутність єдиної політичної волі. США, Велика Британія, Франція та росія мали різні інтереси, тому рішення були половинчастими.

3. «Зони безпеки» без реального захисту. Проголошені ООН анклави (Сребрениця, Жепа, Горажде) не були забезпечені достатньою обороною.

4. Обмеження на застосування зброї. Солдати часто не мали права відкривати вогонь першими, навіть для самозахисту.

5. Дисбаланс сил. Сербські війська отримували масштабну підтримку з Белграда, тоді як босняки залишалися майже беззбройними через ембарго на постачання зброї.

Результат — у липні 1995 року сербські сили захопили Сребреницю, де під наглядом «блакитних шоломів» було вбито понад 8 тисяч людей. Лише після цього Захід вирішив діяти силою через авіаудари НАТО, змусивши сторони сісти за стіл переговорів у Дейтоні.

Паралелі з Україною: де ховаються ризики

Розгортання військ «коаліції охочих» в Україні може повторити боснійський сценарій, якщо:

контингент буде невеликим, обмеженим у діях та без права вести бойові операції;

західні країни не матимуть єдиного бачення перемоги України, а лише прагнутимуть «заморозити війну»;

створюватимуться «зони безпеки» без реального прикриття — що може перетворити їх на пастки для мирного населення;

місія стане інструментом тиску на Київ для нав’язування невигідного миру, як це було у Боснії.

Інші невдалі операції Заходу: уроки для України

Сомалі (1993). Місія ООН і США закінчилася катастрофою в Могадішо — солдати опинилися заручниками місцевих угруповань, а Захід поспіхом вивів війська.

Руанда (1994).Миротворці ООН не мали мандату втручатися у конфлікт, що призвело до геноциду тутсі — понад 800 тисяч жертв.

Ліван (1980-ті та пізніше). Місії міжнародних сил не змогли запобігти обстрілам та викраданням миротворців, а країна залишилася під впливом озброєних угруповань.

Ірак (2003–2011).Навіть масштабне вторгнення коаліції не змогло встановити стабільного миру, країна скотилася в хаос і громадянську війну.

Порівняльні таблиці

1. Боснія vs. можлива місія в Україні

| Параметр | Боснія (1992–1995) | Потенційна місія в Україні |

| ------------------------ | ----------------------------------- | ------------------------------------- |

| Мандат | Спостереження, гум. допомога | Ймовірно, «стримування», без боїв |

| Сила контингенту | \~40 тис. миротворців | Може бути обмежена кількома тисячами |

| Право застосовувати силу | Дуже обмежене | Залежатиме від політичних рішень |

| Єдність Заходу | Відсутня | Ризик різних позицій США та ЄС |

| Результат | Різанина, провал місії | Може повторитися, якщо рф атакує зони |

2. Історичні провали миротворчих операцій

| Країна/регіон | Роки | Причина провалу | Наслідки |

| ------------- | --------- | ------------------------------------ | ------------------------------ |

| Боснія | 1992–95| Беззубий мандат, відсутність єдності | Геноцид у Сребрениці |

| Руанда | 1994 | Заборона втручання у конфлікт | 800 тис. загиблих |

| Сомалі | 1993 | Нерозуміння локальної ситуації | Виведення військ у паніці |

| Ліван | 1980-ті+ | Хронічна слабкість місії ООН | Постійні напади на миротворців |

| Ірак | 2003–2011 | Непослідовність політики | Тривалий хаос і війна |

 сила миру тримається на силі зброї

Україні слід пам’ятати: жодна миротворча місія не замінить власних боєздатних Збройних сил. Іноземний контингент може допомогти тільки якщо він матиме чіткий мандат, право застосовувати силу та політичну підтримку всього Заходу. У протилежному випадку війська «коаліції охочих» ризикують стати не захисниками, а пасивними свідками злочинів — як це сталося в Боснії, Руанді та інших гарячих точках.