Логістичні маршрути російських військових і ПВК «Вагнер» до Африки

 

Логістичні маршрути російських військових і ПВК «Вагнер» до Африки

Російська присутність в Африці, зокрема через приватну військову компанію (ПВК) «Вагнер» та регулярні війська, стала важливим елементом геополітичної стратегії Кремля. З 2018 року Росія активно розширює свій вплив на континенті, використовуючи Африку як джерело ресурсів, плацдарм для протидії Заходу та засіб фінансування війни в Україні. Ключовим аспектом цієї експансії є логістика – складна система доставки найманців, військових і техніки до африканських країн. Ця стаття аналізує основні маршрути, які Росія використовує для перекидання сил до Африки, їх еволюцію після реорганізації ПВК «Вагнер» у 2023 році та геополітичні наслідки.

Початок експансії: ПВК «Вагнер» як інструмент гібридної війни

ПВК «Вагнер», створена у 2013 році Євгеном Пригожиним за підтримки ГРУ, стала основним інструментом російської присутності в Африці. Її дебют на континенті відбувся у 2018 році в Центральноафриканській Республіці (ЦАР), де Росія уклала угоду з урядом про військову співпрацю. Офіційно Москва відправила 170 «цивільних інструкторів», але насправді це були найманці «Вагнера», які охороняли президента Туадеру та забезпечували контроль над родовищами золота й алмазів. Згодом «вагнерівці» з’явилися в Лівії, Судані, Малі, Буркіна-Фасо та Нігері, підтримуючи місцеві режими в обмін на доступ до ресурсів.

Логістика цих операцій була складною через необхідність обходу санкцій, міжнародного моніторингу та політичних обмежень. Росія використовувала комбінацію прямих і непрямих маршрутів, щоб забезпечити доставку особового складу, озброєння та техніки.

Основні логістичні маршрути

1. Прямі авіарейси з Росії

Найпоширенішим способом доставки найманців і техніки до Африки є військово-транспортні літаки, такі як Іл-76 та Ан-124. Наприклад, маршрут Москва–Хартум (Судан) протяжністю близько 4 600 км долається без дозаправки. Судан слугує логістичним хабом для подальшого перекидання до ЦАР чи Лівії. У 2020 році в ЦАР було зафіксовано два рейси Іл-76 із найманцями та озброєнням, що свідчить про регулярність таких операцій.

Ці рейси проходять через повітряний простір дружніх країн, уникаючи зон, контрольованих НАТО чи іншими недружніми державами. Однак санкції ускладнюють використання цивільних літаків, тому Росія дедалі більше покладається на військову авіацію.

2. Транзит через треті країни

Росія використовує проміжні хаби в країнах, які мають із нею дружні відносини:

- **Сирія**: Військові бази в Хмеймімі та Тартусі є ключовими транзитними пунктами. Найманців і техніку доставляють із Росії до Сирії, а звідти – до Лівії чи Судану. Це дозволяє маскувати операції під внутрішньорегіональні переміщення.

- **Єгипет**: Аеродроми в Каїрі чи Александрії використовуються для транзиту до Північної Африки. Єгипет, як партнер Росії, забезпечує логістичну підтримку.

- **ОАЕ**: Дубай і Абу-Дабі слугують хабами для постачання до Лівії, де «вагнерівці» підтримували Халіфу Хафтара. ОАЕ також надають фінансову підтримку.

- **Алжир і Нігер**: Ці країни дедалі частіше використовуються для транзиту до Сахелю, зокрема до Малі та Буркіна-Фасо.

3. Морські перевезення

Морські маршрути відіграють важливу роль у доставці важкої техніки та озброєння. Порти Новоросійська та Севастополя (в анексованому Криму) використовуються для відправлення вантажів через Середземне море до Лівії (порт Тобрук) чи через Суецький канал до Судану. Російська база в Тартусі (Сирія) є перевалочним пунктом для таких операцій.

Для маскування Росія використовує комерційні судна під прапорами третіх країн (Ліберія, Панама), що ускладнює відстеження. Наприклад, у 2019 році судна, пов’язані з Пригожиним, доставляли техніку до Лівії, прикриваючись цивільними перевезеннями.

4. Наземні маршрути

У регіонах із розвиненою інфраструктурою Росія використовує наземні перевезення. Наприклад:

- У ЦАР найманці перетинали кордон із Чаду наземним транспортом після авіадоставки.

- У Сахелі (Малі, Буркіна-Фасо, Нігер) Росія використовує спільні кордони для перекидання сил із Нігеру, де після 2023 року розгорнуто російську базу.

Ці маршрути часто маскуються під гуманітарні чи комерційні конвої, що знижує ризик міжнародного осуду.

5. Прикриття через комерційні компанії

Росія використовує фіктивні контракти з приватними компаніями для маскування логістики. У ЦАР і Судані «вагнерівці» діяли під виглядом співробітників компаній, таких як «Лобайє Інвест» чи «Мероє Голд», які контролювали родовища. Логістику забезпечували через фірми, зареєстровані в Камеруні чи Мадагаскарі, що дозволяло обходити санкції.

Еволюція логістики після 2023 року

Бунт Пригожина в червні 2023 року та його загибель у авіакатастрофі призвели до реорганізації ПВК «Вагнер». Частина найманців перейшла до «Африканського корпусу» під контролем Міноборони РФ, очолюваного генералом ГРУ Андрієм Авер’яновим. Це змінило логістичні підходи:

- **Централізація**: Логістика стала більш структурованою, із більшим акцентом на регулярні війська замість найманців.

- **Нові бази**: У Нігері Росія розгорнула військову присутність після виведення французьких військ, що зробило країну новим хабом для Сахелю.

- **Прямі рейси**: Росія дедалі частіше використовує прямі авіарейси з Москви до африканських столиць (Бангі, Бамако), щоб зменшити залежність від транзитних країн.

Геополітичні наслідки

Логістичні маршрути Росії в Африці відображають її гібридну стратегію, спрямовану на:

- **Контроль ресурсів**: Доступ до золота, алмазів і нафти (ЦАР, Судан, Лівія) фінансує російську економіку та війну в Україні.

- **Послаблення Заходу**: Підтримка антизахідних режимів у Малі, Буркіна-Фасо та Нігері витісняє Францію та США з регіону.

- **Порушення прав людини**: Діяльність «вагнерівців» супроводжується насильством, як-от розстріли цивільних у Малі (село Мора, 2022).

Для України російська експансія в Африці означає відволікання уваги Заходу та додаткове фінансування війни. Водночас санкції та моніторинг ускладнюють логістику Росії, що може стати точкою тиску для міжнародної спільноти.

Висновки

Росія використовує складну систему логістичних маршрутів для перекидання сил до Африки, включаючи прямі авіарейси, транзит через Сирію, Єгипет і ОАЕ, морські перевезення та наземні конвої. Після 2023 року логістика стала більш централізованою під контролем Міноборони РФ, але зберігає гібридний характер. Ці маршрути не лише забезпечують російську присутність, а й посилюють її геополітичний вплив, що становить виклик для глобальної безпеки. Міжнародна спільнота має посилити моніторинг і санкції, щоб обмежити здатність Росії використовувати Африку як ресурсну базу для своїх агресивних амбіцій.