Європейська бюрократія повторює одну й ту саму мантру: «росію треба ослабити, але не знищити»— мовляв, аби уникнути «хаосу». Проте цей аргумент — не про міжнародну безпеку. Він про страх, спекуляції та про те, що елітам зручніше мати передбачуваного диктатора, ніж десятки незалежних держав, із якими доведеться будувати нову архітектуру відносин. Більше того, Європа, відчуваючи занепад власної цивілізації, бачить у росії "монстра", який парадоксально допомагає їй уникнути остаточного колапсу. Без цього монстра Європа боїться опинитися в ролі "другосортного континенту", подібного до Африки в уявленні європейських еліт.
Ядерні
кошмари — дешевий прийом
Їх малюють як катастрофу: «Розвал росії — і ракетні шахти відкриваються, як магазини». Але правда — у вертикалі командування, кодах, технічних блокуваннях. Жодного «ракетного феодалізму» 1991 року не було. срср розпався, але ядерний арсенал залишився під контролем, і немає підстав вважати, що сучасна росія, навіть у разі фрагментації, не збереже аналогічні механізми безпеки.
Спекулятивний
страх перед нападом росії на НАТО
Ще одна спекуляція, яка активно нав’язується європейцям, — страх перед прямим нападом росії на країни НАТО. Ця риторика часто використовується для виправдання обмеженої підтримки України та збереження status quo. Однак сили НАТО і Росії практично рівні, якщо брати до уваги конвенційні озброєння, технології та економічний потенціал. росія не має явної переваги, яка дозволила б їй ризикнути масштабною війною проти Альянсу. Більше того, у разі ескалації до ядерного рівня, як натякав Макрон, Європа (разом із США) має достатній арсенал для адекватної відповіді. У 2022 році Макрон підкреслив, що Франція як ядерна держава готова до всіх сценаріїв, що є чітким сигналом: Росія не має монополії на ядерний шантаж ([france24.com](https://www.france24.com/en/europe/20221012-macron-says-france-s-nuclear-doctrine-clear-despite-russia-s-threats)). Цей страх перед нападом є перебільшеним і слугує політичним інструментом для стримування рішучих дій.
«Громадянська
війна» та
біженці — страх перед невідомим
Так, внутрішня нестабільність у росії можлива. Але Чечня і путч у Москві чітко показали: біженці не валили у ЄС, а масштабного хаосу не було. Страх перед "потоком мігрантів" — це радше про європейську параною, ніж про реальну загрозу. Європа, яка вже бореться з внутрішніми міграційними викликами, використовує цей аргумент, щоб виправдати свою бездіяльність.
«Краще
зручний ворог, ніж десяток непередбачуваних
утворень»
Політичний конформізм замаскований під «стратегічну передбачуваність». росія як "зручний ворог" дозволяє Європі зберігати ілюзію власної сили та впливу, навіть коли її економічні й політичні структури тріщать по швах. Нав’язування страху перед нападом росії на НАТО лише посилює цю ілюзію, дозволяючи європейським елітам уникати складних рішень і реформ.
Макрон:
«Не
принижувати росію»
— виправдання
для слабкості
“…nor even in humiliation”— «…і навіть не в приниженні» — сказав у Страсбурзі, коли закликав уникнути приниження москви в мирних переговорах ([euronews.com](https://www.euronews.com/my-europe/2022/05/09/macron-warns-against-humiliating-russia-over-war-in-ukraine)). Це натяк: не перемога, а компроміс, бо «припинення війни — це не капітуляція». Така риторика лише підкреслює страх Європи перед змінами, які могли б змусити її вийти із зони комфорту.
Шольц,
Макрон і кола на воді: “Ослабити, а не
знищити”
Як пояснює професор Phillips O’Brien: “The West does not want the collapse of the Russian Federation … the West is arming Ukraine not to defeat Russia, but to bleed it dry... one that will not lead to the fall of Putin” ([eadaily.com](https://eadaily.com/en/news/2024/09/18/not-to-destroy-but-to-weaken-the-west-is-not-arming-ukraine-in-order-to-defeat-russia)). Це дипломатична риторика з політичним «наслідокком»: максимально обмежена допомога Україні, яка не дозволяє їй здобути повну перемогу.
Страх перед колапсом росії — основа санкційної половинчастості ЄС
Ця логіка проявляється не тільки в риториці, а й у практиці санкцій: їх залишають свідомо неповними, щоби уникнути неконтрольованого розвалу рф.
Як ростуть економіки Центральної Азії та Кавказу
За останні два роки:
Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Вірменія, Грузія демонструють зростання ВВП понад середньосвітовий рівень.
Торгові потоки через ці країни різко збільшилися, особливо щодо товарів подвійного призначення, машинобудування та мікроелектроніки.
Фінансові операції через регіональні банки, що не підпадають під прямі обмеження SWIFT, зросли в рази.
Це означає, що частина російських потреб у імпорті та валюті покривається через “треті руки”.
Чому Брюссель закриває очі на ці потоки
Якби ЄС хотів, він міг би заблокувати реекспорт: посилити митний контроль, ввести вторинні санкції, тиснути на банки й уряди регіону.
Але цього не робиться. Санкції існують на папері, але контроль — млявий.
Це не випадковість, а стратегія: залишити росії “кисневі трубки”, щоб вона не впала в хаос.
Логіка “ослабити, але не знищити”
ЄС боїться повного колапсу рф:
неконтрольований розпад,
внутрішні війни,
міфічна загроза втрати контролю над ядерною зброєю.
Тому Європа не добиває російську економіку, навіть коли має для цього інструменти.
Зростання Центральної Азії та Кавказу сприймається як “санкційний амортизатор”, що дозволяє пом’якшити удари без прямої допомоги москві.
Україна як “керований конфлікт”
Допомога Україні дозована: достатньо, щоб утримувати фронт, але не для швидкої перемоги.
Це дає Брюсселю ілюзію контролю:
росія слабне, але не розвалюється.
Регіональні посередники збагачуються, стаючи буфером.
Великих геополітичних зрушень не відбувається.
Економічне зростання Казахстану, Вірменії, Грузії, Узбекистану.... — не випадковість, а наслідок санкційної політики ЄС, спрямованої не на знищення, а лише на контрольоване послаблення росії. Брюссель боїться не стільки путіна, скільки неконтрольованого майбутнього після нього.
Європа і Україна: “медикаментозне” лікування цивілізації
З усього цього випливає одна гостра істина: Європа занепадає як цивілізація і для неї росія — амортизатор, який тримає її на поверхні політичних світових процесів.
росія — це сила, яка дозволяє Європі відчувати себе «великим континентом», навіть коли її власні політичні та економічні структури слабкі. Без росії як "монстра" Європа боїться втратити свою глобальну вагу і опинитися в ролі периферійного регіону, подібного до Африки в її власному сприйнятті.
Україна для Брюсселя — «медикамент», який дозовано підтримують, щоб конфлікт тримався під контролем, але не змінив баланс сил. Європейські еліти готові терпіти росію у будь-якому вигляді, аби лише зберегти імідж стабільної цивілізації на світовій арені.
Колапс європейської цивілізації: Європа відчуває внутрішню кризу — демографічний спад, економічну стагнацію, втрату культурної ідентичності. росія, як зовнішній ворог, відволікає увагу від цих проблем, дозволяючи європейським елітам уникати болісних реформ. Без цього "монстра" Європа змушена була б визнати власну слабкість і шукати нові шляхи для виживання.
Додаткові
спостереження
1. Економічна залежність від росії: Навіть після 2022 року Європа не змогла повністю позбутися залежності від російських енергоносіїв. Наприклад, за даними 2024 року, країни як Угорщина, Словаччина та Австрія продовжують закуповувати російський газ через обхідні схеми, такі як "Турецький потік". Це свідчить про те, що економічна зручність часто переважає політичні принципи.
2. Роль США та глобальний контекст: Хоча Європа є ключовим гравцем у підтримці України, політика Заходу значною мірою формується під впливом США. Вашингтон, попри більш активну підтримку України, також обмежений внутрішніми політичними факторами. Це створює додатковий тиск на Європу, яка не може самостійно визначати стратегію щодо росії.
3. Україна як каталізатор змін: Україна не лише оголює слабкості Європи, але й може стати поштовхом для її трансформації. Якщо ЄС наважиться на радикальні кроки — наприклад, повноцінну інтеграцію України або створення нової системи безпеки без росії, — це могло б стати шансом для відродження європейської цивілізації. Однак страх перед втратою "стабільності" стримує такі ініціативи.
4. Культурна криза та страх "африканізації": Європейські еліти бояться, що без росії як противаги вони втратять свою ідентичність і вплив. У їхній уяві Росія — це не лише геополітичний гравець, але й символ "старого світу", який дозволяє Європі відчувати себе "цивілізаційним центром". Без цього "монстра" Європа ризикує зіткнутися з реальністю власного занепаду, що асоціюється в їхній свідомості з "другосортними" регіонами, такими як Африка.
5. Маніпуляція страхом як інструмент контролю: Нав’язування страху перед нападом росії на НАТО — це не лише спосіб виправдати обмежену підтримку України, але й інструмент для внутрішнього контролю в Європі. Політичні еліти використовують цей страх, щоб консолідувати владу, відволікаючи увагу від внутрішніх проблем, таких як економічна нерівність чи зростання популізму. Це дозволяє їм уникати складних реформ, які могли б зміцнити Європу, але загрожують їхнім позиціям.
Україна — це не лише поле битви, а дзеркало слабкості Європи, яка прагне виглядати живою, хоча насправді залежить від зовнішніх амортизаторів.
Гіпотетично, Європа воліє капітуляції України та повернення до передвоєнного статус-кво, щоб уникнути складних змін і зберегти звичний порядок із росією як "амортизатором".
росія, як "монстр", потрібна Європі, щоб приховати її власний цивілізаційний колапс, а нав’язування страху перед нападом на НАТО слугує спекулятивним інструментом, що дозволяє європейським елітам виправдовувати бездіяльність і ухилятися від рішучих дій. Хоча сили НАТО і Росії практично рівні, а ядерна ескалація, як натякав Макрон, матиме адекватну відповідь.
Колапс європейської цивілізації проявляється у демографічному спаді, економічній стагнації, втраті культурної ідентичності. росія, як зовнішній ворог, відволікає увагу від цих проблем, дозволяючи європейським елітам уникати болісних реформ. Без цього "монстра" Європа змушена була б визнати власну слабкість і шукати нові шляхи для виживання...
Україна своєю боротьбою кидає виклик цій інертності і європейскому лицемірству, але чи готова Європа подивитися в це дзеркало? Поки що вона воліє заплющувати очі, чіпляючись за ілюзію стабільності... та практично за всі ілюзії!
Немає коментарів:
Дописати коментар