Психо Злочинця

Людям десятиліттями, через засоби масової інформації, хотіли нав'язати думку, ніби злочинець, підсвідомо хоче аби його спіймали, ніби не може зупинитися в своїх злочинах, ніби злочинець повертається на місце злочину, ніби під тягарем неспростовних доказів злочинець швидко визнає свою провину і т.д і т.п! Нема такого, ніхто не хоче аби його спіймали, ніхто не повертається на місце злочину, більшість зупиняються і більшість, при неймовірній доказовій базі, взагалі не визнають своєї провини.. Стереотипи, які прививають людям, не діють!

Міфологія злочинця: як поп-культура формує хибне уявлення про кримінальну поведінку

 Вступ

Упродовж десятиліть засоби масової інформації — фільми, телешоу, псевдонаукові статті та література — формували в масовій свідомості образ злочинця, керуючись не фактами, а драматургією. В результаті виникла своєрідна міфологія злочинної поведінки: злочинець нібито хоче бути викритим, не може зупинитися, обов’язково повертається на місце злочину і визнає провину під тягарем доказів. Проте ці уявлення здебільшого не мають нічого спільного з реальністю. Вони не лише вводять суспільство в оману, а й спотворюють роботу правосуддя.

 Міф 1: Злочинець *підсвідомо хоче бути спійманим*

Ця теза часто подається як психологічна істина. Її популяризували численні кримінальні драми, де вбивця нібито залишає підказки, провокує слідство або навіть зізнається. Але в реальності все навпаки: злочинець намагається уникнути викриття будь-якою ціною. Самозбереження — базовий інстинкт, який не зникає у момент скоєння злочину. Навіть серійні вбивці, яких любить цитувати медіа, зазвичай діють обережно й довго залишаються невловимими. А твердження про "підсвідоме бажання бути покараним" — радше метафора, аніж клінічний факт.

Міф 2: Злочинець *не здатен зупинитися*

Поширене кліше, особливо в художній літературі: злочинець, мов персонаж античної трагедії, приречений повторювати свій злочин знову і знову. Це романтичне уявлення ігнорує статистику. Переважна більшість злочинів мають ситуативний, спонтанний або емоційний характер. Людина, навіть якщо вона вчинила тяжкий злочин, у багатьох випадках більше не повертається до подібного. Уміння зупинитися — не рідкість, а норма. Гіпотеза про "невтримну потребу" злочинця — радше проекція страхів суспільства, ніж характеристика злочинця.

Міф 3: Злочинець *повертається на місце злочину*

Цей штамп — класика детективного жанру. Мовляв, злочинець не може втриматися й хоче ще раз пережити свій "тріумф". У реальності такі випадки рідкісні й зумовлені специфічними причинами: перевірити, чи не залишилося слідів; забрати щось забуте; емоційна прив’язаність тощо. Але це — винятки, а не правило. Злочинці, як правило, уникають будь-якого контакту з місцем злочину, особливо якщо усвідомлюють загрозу спостереження або стеження.

Міф 4: *Незаперечні докази змушують зізнатися*

Це одна з найнебезпечніших ілюзій, яку нав’язують серіали та ток-шоу. Мовляв, якщо поліція "загнала в кут", то злочинець зламається і зізнається. Але психіка людини набагато складніша. Часто злочинці заперечують провину навіть при наявності відео, ДНК, свідків. Вони можуть:

* вірити, що уникнуть покарання через технічності;

* діяти за порадою адвоката;

* заперечувати через психологічну оборону;

* сприймати себе як жертву системи або виправдовувати свої дії морально.

Визнання провини — радше виняток, ніж норма.

Чому ці міфи небезпечні?

Вони створюють *хибне очікування правосуддя*.

Суспільство, заражене цими уявленнями, дивується, коли підсудний не зізнається. Журі, судді, навіть слідчі можуть тиснути на підозрюваного лише тому, що "так має бути". Уявлення про злочинця як фаталіста, що прагне самознищення, знецінює справжній аналіз мотивів, середовища, соціального контексту, — натомість підміняє його вигаданим архетипом.

 Висновок

Кримінальна поведінка — складне, багатоаспектне явище, яке не зводиться до шаблонів. Поп-культура, прагнучи емоційності й драми, створила міфологію злочинця — примарний образ, зручний для сюжетів, але далекий від дійсності. Чим довше суспільство опиратиметься на ці міфи, тим важче буде досягти справедливості, заснованої на розумінні, а не на вигаданих психологічних трюках. Справжня кримінологія починається там, де закінчується детективний серіал.