Історія

Чи можна їй довіряти?

З історії можна начерпати безліч уроків. Вона допомагає не чинити ті ж самі помилки. За ствердженням філософів, ті, хто забуває своє минуле неминуче його повторять. Знання історії будує уяву про існувавщі в минулому цивілізації, дозволяє зрозуміти вражаючі відкриття, познайомитись з надзвичайними людьми і різноманітними світоглядами.

Та чи можна довіряти історії, якщо врахувати, що вона займається людьми та подіями далекого минулого? Щоби з історії можна було начерпати цінних уроків, в їх основі повинна лежати ПРАВДА. А дізнавшись правду, доводиться її визнавати, навіть якщо вона гірка. Минуле подібне до троянди – красивої, але з колючками. З нього можна черпати натхнення, але воно спроможне завдати і болю...

Що ми берем від минулого?

“Для істориків немає нічого більш важливого ніж вичерпно описувати мотиви та наслідки”.

Історики часто задаються питаннями, як і чому сталися ті чи інші події. Так, наприклад, з історії нам відомо про падіння Романської імперії. Але чому вона впала? Через розтління чи жадобу насолоди? Чи імперія стала занадто некерованою, а її армія занадто коштовною? Чи вороги значно перевершили її чисельністю та силою?

Ще зовсім недавно в східноєвропейських країнах раптом впав комунізм що був колись загрозою перед Заходом. Чому він впав? І які уроки можна з цього здобути? Ось на такі питання і намагаються відповісти історики. Але в якій мірі на їх відповіді впливають сформовані уяви?

Чи можна довіряти історії?

Історики не стільки вчені, скільки слідчі. Вони вивчають і піддають критичному аналізу документи стосовні минулому. Вони намагаються докопатися до істини, але їх ціль далеко не завжди має чіткі обриси. Частково тому, що історики займаються вивченням життя людей, але читати їх думки – тим більше думки мертвих – вони не можуть. Крім того, історики не вільні від сталих поглядів та від упереджень. Тому іноді чудова робота по історії – це все таки інтерпретація подій та явищ з точки зору автора.

Читаючи історичні праці, важливо враховувати не тільки можливі упередження автора, але й мотиви що рухають ним. “ Історія написана можновладцями, жадаючих влади чи їхніми друзями, заслуговує найбільш сумнівного відношення”. Сумнівні мотиви наявні і тоді, коли в матеріалі по історії містяться ледь помітні або ж неприховані заклики до “раболепия” чи інтернаціоналізму на користь “великодержавия”. На жаль, вони зустрічаються і в Українських підручниках. Натомість ціль викладання історії полягає у тому, щоби “ зміцнювати націоналістичні та патріотичні почуття в серцях молодого покоління... так як знання минулого своєї рідної країни є одним з найважливіших стимулів до патріотичної поведінки”.

Фальсифікація історії

Іноді історія не надаремно пишеться упереджено. Наприклад, у свій час у минулому Радянському Союзі ім'я Троцького перестало згадуватись, щоби ніхто не дізнався про існування цього комісара. Хто був Троцький? Він був одним з вождей революції і першою людиною після Леніна. Після смерті Леніна Троцький вступив у конфлікт зі Сталіним, був виключений з комуністичної партії, а пізніше убитий. Колись його ім'я не згадувалось навіть в радянських енциклопедіях. Подібне викривлення історії без винятку було при багатьох диктаторських режимах.

Утім, історія викривлялася ще в далекій давнині, принаймі в Єгипті та Ассирії. Горді та пихаті фараони, царі та імператори хотіли з'явитися перед нащадками на привабливому тлі. Досягнення, без винятків перебільшувались, а непривабливі чи ганебні факти, як,наприклад, поразка у битві, пом'якшувалися,видалялися, або ж про них не згадувалось взагалі.

Як історики вираховують точність створених у далекому минулому документів? Вони порівнюють їх зі старими записами про податки, звітами законів, повідомленнями про аукціони рабів, листами і документами приватного змісту, написами на уламках гончарних виробів, судовими журналами та за предметами, знайденими в склепах та могилах. Ці різноманітні звіти проливають більше світла на офіційні документи або ж представляють їх в іншому ракурсі. Якщо залишаються прогалинами чи невизначеність, поважаючий себе історик скаже про це, навіть якщо для заповнення прогалини він висуває свою теорію. Попри все, розсудливі читачі, якщо вони побажають отримати більш повний малюнок подій, звертаються не тільки до одного довідника, але до декількох.

Не дивлячись на всі труднощі, з якими зіштовхується історик, його праця може виявитись досить цінною. В одній книзі по історії говориться:”Хоча змальовувати історію світа нелегко... вона важлива, більш того, вона вкрай необхідна для нас”. Історія дозволяє не тільки зазирнути в минуле, але й повніше зрозуміти сучасний стан людини. Так, наприклад, можна легко помітити що прадавні виявляли такі ж людські риси, що і наші сучасники. Ці споконвічні риси помітно впливають на хід історії, чим, очевидно і пояснюється висловлення, що історія повторюється. Але чи обґрунтовані такі узагальнення?

Чи історія повторюється?

Чи можна точніше передбачити майбутнє, спираючись на минуле? Події певного роду дійсно відбуваються знову і знову. Наприклад, за зауваженням колишнього держсекретаря США Генрі Кіссинджера,”всі коли-небуть існуючі цивілізації в кінцевому рахунку впали”. Він також додавав:”Історія – це опис потуг, які не досягнули своєї мети, бажань, які не збулися. Історику доводиться жити з відчуттям неминучої трагедії”.

У той же час не було двух імперій, що впали би однаково. Вавилон в 539 році до н.е. раптово впав від рук мідян та персів. Греція розвалилася на декілька царств після смерті Олександра Македонського і в кінечному рахунку була переможена Ромою. А про падіння Роми ведеться суперечка дотепер. Історик Джеральд Шлабак запитує:”Так коли ж впала Рома? І чи впала вона взагалі? Деякі зміни між 400 і 600 роками н.е. у Західній Европі безумовно, сталися. Але багато чого залишилося колишнім”. У чомусь, історія, без сумніву, повторюється, а в чомусь ні.

Один з уроків історії, який можна вийняти з постійних повторюваних подій, – це безпорадність людського керівництва. У всі часи урядам, маючим добрі наміри, було в той же час притаманно користолюбство, недалекоглядність, скупість, корумпованість, кумовство і, особливо невгамовне прагнення домогтися влади і утримати її. Саме тому минуле знає безліч війн, розірваних умов, безладів, насильства, випадків несправедливого розділення майна та крах економіки.

Наприклад, зверніть увагу, про що говориться у праці “ The Columbia History of the World” про вплив західної цивілізації на долю решти частини світа:”Після того як Коломбо та Кортес відкрили очі Західній Европі на нові можливості, европейці зажадали новонавернених, багатства та слави, а західна цивілізація розповсюдилася – в основному за рахунок сили – майже по всій земній кулі. Охоплені невгамовною жадобою розширити свої володіння і озброєні більш сучасною зброєю, завойовники перетворили решту світа в придаток великих европейських держав”...

Можливо, саме тому такі факти спонукали одного німецького філософа висловити, що єдине, чого вчить нас історія, це те, що людина нічого з неї не вчиться. Неспроможність спрямовувати свої кроки повинна хвилювати нас особливо сьогодні. Чому? Тому що ми страждаєм від проблем, нечуваних по кількості та розмірах. Як же з ними впоратись?

Надзвичайні проблеми

Ще ніколи в історії людства землі не загрожували одночасно масове зникнення рослинності та тварин, забруднення навколишнього середовища, глобальне потепління та надзвичайно швидкий ріст світового населення.

Ще одна складність, з якою зіштовхується суспільство, – це стрімкість перемін. Ми зіштовхуємось з чимось абсолютно невідомим нашому колективному досвіду, настільки незвичним, що ми навіть цього не помічаєм, не дивлячись на всю його очевидність. Для нас це “щось” значить раптові колосальні біологічні та фізичні зміни у світі, який підтримує наше життя.

У зв'язку з цим і пов'язаними з ним проблемами можна сказати що напрямок, в якому рухається суспільство безкінечно ускладнилося, і для багатьох з нас це обертається жахливими дилемами.

Спеціалісти в області історій радять в цій надзвичайній ситуації чітко дотримуючись традицій свого народу, швидко пристосовуватись до сучасних технічних перемін не забуваючи історію та пам'ятати що історія є не тільки наукою, але й заклик до активних дій.

“Знаючи історію...відчуваєш себе частиною суспільства, яке існувало задовго до твого народження і буде існувати ще довго після твоєї смерті”.

Жити без історії – все одно що жити без свого роду пам'яті. Без історії окремі люди, сім'ї, племена і цілі народи мовби не мають коріння. А не маючи минулого сучасне буде позбавлене основи, а то і суті...