Історія

Чи можна їй довіряти?

З історії можна начерпати безліч уроків. Вона допомагає не чинити ті ж самі помилки. За ствердженням філософів, ті, хто забуває своє минуле неминуче його повторять. Знання історії будує уяву про існувавщі в минулому цивілізації, дозволяє зрозуміти вражаючі відкриття, познайомитись з надзвичайними людьми і різноманітними світоглядами.

Та чи можна довіряти історії, якщо врахувати, що вона займається людьми та подіями далекого минулого? Щоби з історії можна було начерпати цінних уроків, в їх основі повинна лежати ПРАВДА. А дізнавшись правду, доводиться її визнавати, навіть якщо вона гірка. Минуле подібне до троянди – красивої, але з колючками. З нього можна черпати натхнення, але воно спроможне завдати і болю...

Що ми берем від минулого?

“Для істориків немає нічого більш важливого ніж вичерпно описувати мотиви та наслідки”.

Історики часто задаються питаннями, як і чому сталися ті чи інші події. Так, наприклад, з історії нам відомо про падіння Романської імперії. Але чому вона впала? Через розтління чи жадобу насолоди? Чи імперія стала занадто некерованою, а її армія занадто коштовною? Чи вороги значно перевершили її чисельністю та силою?

Ще зовсім недавно в східноєвропейських країнах раптом впав комунізм що був колись загрозою перед Заходом. Чому він впав? І які уроки можна з цього здобути? Ось на такі питання і намагаються відповісти історики. Але в якій мірі на їх відповіді впливають сформовані уяви?

Чи можна довіряти історії?

Історики не стільки вчені, скільки слідчі. Вони вивчають і піддають критичному аналізу документи стосовні минулому. Вони намагаються докопатися до істини, але їх ціль далеко не завжди має чіткі обриси. Частково тому, що історики займаються вивченням життя людей, але читати їх думки – тим більше думки мертвих – вони не можуть. Крім того, історики не вільні від сталих поглядів та від упереджень. Тому іноді чудова робота по історії – це все таки інтерпретація подій та явищ з точки зору автора.

Читаючи історичні праці, важливо враховувати не тільки можливі упередження автора, але й мотиви що рухають ним. “ Історія написана можновладцями, жадаючих влади чи їхніми друзями, заслуговує найбільш сумнівного відношення”. Сумнівні мотиви наявні і тоді, коли в матеріалі по історії містяться ледь помітні або ж неприховані заклики до “раболепия” чи інтернаціоналізму на користь “великодержавия”. На жаль, вони зустрічаються і в Українських підручниках. Натомість ціль викладання історії полягає у тому, щоби “ зміцнювати націоналістичні та патріотичні почуття в серцях молодого покоління... так як знання минулого своєї рідної країни є одним з найважливіших стимулів до патріотичної поведінки”.

Фальсифікація історії

Іноді історія не надаремно пишеться упереджено. Наприклад, у свій час у минулому Радянському Союзі ім'я Троцького перестало згадуватись, щоби ніхто не дізнався про існування цього комісара. Хто був Троцький? Він був одним з вождей революції і першою людиною після Леніна. Після смерті Леніна Троцький вступив у конфлікт зі Сталіним, був виключений з комуністичної партії, а пізніше убитий. Колись його ім'я не згадувалось навіть в радянських енциклопедіях. Подібне викривлення історії без винятку було при багатьох диктаторських режимах.

Утім, історія викривлялася ще в далекій давнині, принаймі в Єгипті та Ассирії. Горді та пихаті фараони, царі та імператори хотіли з'явитися перед нащадками на привабливому тлі. Досягнення, без винятків перебільшувались, а непривабливі чи ганебні факти, як,наприклад, поразка у битві, пом'якшувалися,видалялися, або ж про них не згадувалось взагалі.

Як історики вираховують точність створених у далекому минулому документів? Вони порівнюють їх зі старими записами про податки, звітами законів, повідомленнями про аукціони рабів, листами і документами приватного змісту, написами на уламках гончарних виробів, судовими журналами та за предметами, знайденими в склепах та могилах. Ці різноманітні звіти проливають більше світла на офіційні документи або ж представляють їх в іншому ракурсі. Якщо залишаються прогалинами чи невизначеність, поважаючий себе історик скаже про це, навіть якщо для заповнення прогалини він висуває свою теорію. Попри все, розсудливі читачі, якщо вони побажають отримати більш повний малюнок подій, звертаються не тільки до одного довідника, але до декількох.

Не дивлячись на всі труднощі, з якими зіштовхується історик, його праця може виявитись досить цінною. В одній книзі по історії говориться:”Хоча змальовувати історію світа нелегко... вона важлива, більш того, вона вкрай необхідна для нас”. Історія дозволяє не тільки зазирнути в минуле, але й повніше зрозуміти сучасний стан людини. Так, наприклад, можна легко помітити що прадавні виявляли такі ж людські риси, що і наші сучасники. Ці споконвічні риси помітно впливають на хід історії, чим, очевидно і пояснюється висловлення, що історія повторюється. Але чи обґрунтовані такі узагальнення?

Чи історія повторюється?

Чи можна точніше передбачити майбутнє, спираючись на минуле? Події певного роду дійсно відбуваються знову і знову. Наприклад, за зауваженням колишнього держсекретаря США Генрі Кіссинджера,”всі коли-небуть існуючі цивілізації в кінцевому рахунку впали”. Він також додавав:”Історія – це опис потуг, які не досягнули своєї мети, бажань, які не збулися. Історику доводиться жити з відчуттям неминучої трагедії”.

У той же час не було двух імперій, що впали би однаково. Вавилон в 539 році до н.е. раптово впав від рук мідян та персів. Греція розвалилася на декілька царств після смерті Олександра Македонського і в кінечному рахунку була переможена Ромою. А про падіння Роми ведеться суперечка дотепер. Історик Джеральд Шлабак запитує:”Так коли ж впала Рома? І чи впала вона взагалі? Деякі зміни між 400 і 600 роками н.е. у Західній Европі безумовно, сталися. Але багато чого залишилося колишнім”. У чомусь, історія, без сумніву, повторюється, а в чомусь ні.

Один з уроків історії, який можна вийняти з постійних повторюваних подій, – це безпорадність людського керівництва. У всі часи урядам, маючим добрі наміри, було в той же час притаманно користолюбство, недалекоглядність, скупість, корумпованість, кумовство і, особливо невгамовне прагнення домогтися влади і утримати її. Саме тому минуле знає безліч війн, розірваних умов, безладів, насильства, випадків несправедливого розділення майна та крах економіки.

Наприклад, зверніть увагу, про що говориться у праці “ The Columbia History of the World” про вплив західної цивілізації на долю решти частини світа:”Після того як Коломбо та Кортес відкрили очі Західній Европі на нові можливості, европейці зажадали новонавернених, багатства та слави, а західна цивілізація розповсюдилася – в основному за рахунок сили – майже по всій земній кулі. Охоплені невгамовною жадобою розширити свої володіння і озброєні більш сучасною зброєю, завойовники перетворили решту світа в придаток великих европейських держав”...

Можливо, саме тому такі факти спонукали одного німецького філософа висловити, що єдине, чого вчить нас історія, це те, що людина нічого з неї не вчиться. Неспроможність спрямовувати свої кроки повинна хвилювати нас особливо сьогодні. Чому? Тому що ми страждаєм від проблем, нечуваних по кількості та розмірах. Як же з ними впоратись?

Надзвичайні проблеми

Ще ніколи в історії людства землі не загрожували одночасно масове зникнення рослинності та тварин, забруднення навколишнього середовища, глобальне потепління та надзвичайно швидкий ріст світового населення.

Ще одна складність, з якою зіштовхується суспільство, – це стрімкість перемін. Ми зіштовхуємось з чимось абсолютно невідомим нашому колективному досвіду, настільки незвичним, що ми навіть цього не помічаєм, не дивлячись на всю його очевидність. Для нас це “щось” значить раптові колосальні біологічні та фізичні зміни у світі, який підтримує наше життя.

У зв'язку з цим і пов'язаними з ним проблемами можна сказати що напрямок, в якому рухається суспільство безкінечно ускладнилося, і для багатьох з нас це обертається жахливими дилемами.

Спеціалісти в області історій радять в цій надзвичайній ситуації чітко дотримуючись традицій свого народу, швидко пристосовуватись до сучасних технічних перемін не забуваючи історію та пам'ятати що історія є не тільки наукою, але й заклик до активних дій.

“Знаючи історію...відчуваєш себе частиною суспільства, яке існувало задовго до твого народження і буде існувати ще довго після твоєї смерті”.

Жити без історії – все одно що жити без свого роду пам'яті. Без історії окремі люди, сім'ї, племена і цілі народи мовби не мають коріння. А не маючи минулого сучасне буде позбавлене основи, а то і суті...

Україна та бідність

  Чи можуть люди, які мають силу та владу, змінити Україну та покінчити зі наростаючою бідністю? Маловірогідно! Намагання подолати бідність все одно що вирівнювати хвилі у Чорному морі! Покривленого не направиш, (верблюд ніколи не переможене потяга). Однак, багаті вже покінчили з бідністю – для себе. А от спроби звільнити від бідності українців залишаються, для них, безуспішними. Новоспечені пани знають тільки одне – одибілювати народ, знаходити для себе серед Українців рабів!!

Добробут для всіх?

У ХІХ столітті, коли кілька держав були завдяки Аврааму Лінкольну, позбавлені можливостей збагачуватись завдяки рабству, деякі впливові люди серйозно замислились над новоспеченою проблемою. Їх почало хвилювати питання, чи можна якимось чином приховати рабство у світі, який почав стрімко змінюватись завдяки технологізації. Європейські Демагоги витягнули з небуття такі теорії, за якими начебто можна створити безкласове суспільство. Вони сподівалися, що бідолахи погодяться з ідеями соціалізму і світ стане ідеальним мурашником. І вони не помилилися. У світі з'явилася така держава, як Радянський Союз в якій запанував соціалістичний лад. Держава “загального добробуту” з обіцянками дбати про всіх громадян.

Втім, досягнути мети, та приховати рабство за ширмою соціальної справедливості так і не вдалося. Сподівання, що людина добровільно, без примусу працюватиме за трудодень та за паличку в журналах не виправдалися.

Натомість Сполученим Штатам Америки вдалося за короткий період розвинути більш справедливу ідею, так звану “ Американську мрію”. Згідно з цією теорією досягти успіху може кожен, хто важко працює, розумово розвивається та дотримується законів в яких відсутній примус до рабства. Україна після довготривалого рабства також запровадила демократію, вільну торгівлю та підприємство – заходи, котрі зробили Сполучені Штати заможною державою. Однак, навряд чи колись Україна зможе втілити “ американську мрію”, тому, що у нашому суспільстві так і не визначилися з головним принципом свободи людини. Адже не тільки ресурси та легкий доступ до світових ринків є важливим чинником до збагачення. Варто зауважити: світова економіка, що ґрунтується на конкуренції, робить одних багатими, а інших бідними. І так буде до закінчення ери людства!

Причина бідності

Хоча в Україні "будують" дороги, школи та лікарні, люди і надалі потерпають від злиднів і зубожіють з кожним днем. Україна позбавлена торгових шляхів, їй бракує природних ресурсів, підприємства технічно застарілі та конкурентно не спроможні.

Коло бідності важко розірвати. Багаті країни скидають надлишки товару до України, натомість Українське сільське господарство втрачає прибуток та занепадає. Фермери зубожіють та не спроможні позбутися дешевої, рабської сили. Люди, щоби не втратити роботу перестають бути людьми і все більше нагадують рабів.

Грошова допомога, яку отримує уряд України від МВФ та інших світових держав породжує інше замкнуте коло: гроші розкрадаються, це приводить до корупції, яка в свою чергу втягує безліч людей до схем контролю одне над одним, що у свою чергу також приводить до бідності. По суті іноземна допомога є неефективною, бо не усуває причини бідності.

Причиною бідності в Україні є й те, що інші держави, нації, уряди та окремі люди прагнуть захищати лише власні егоїстичні інтереси. Приміром, уряди заможних країн не переймаються тим, що в Україні бідує чимало людей. Оскільки керівників вибирають демократичним шляхом, вони мають задовольняти інтереси своїх виборців. Уряди цих країн, чи то Європейські країни чи то Росія, всіляко намагаються призупинити імпорт товарів з України, аби їх власні громадяни – заводчики чи фермери не втратили прибутку. Тому ні об'єднання з Європою ні з Росією не принесе ніякої користі простим українцям. А заяви окремих політиків і запевнення, що такі об'єднання витягнуть Україну з прірви є спекулятивними та повною нісенітницею.

Як же позбутися бідності?

"Незабаром Верховна Рада України прийме революційний закон", який захищатиме українців від бідності. Згідно цього закону в кожному великому та маленькому містечку України за рахунок олігархів будуть побудовані десятки безкоштовних їдалень, які годуватимуть кожного українця не вимагаючи від нього пояснень та будь яких документів. За рахунок олігархів буде побудовано десятки нічліжок для людей без даху над головою. За рахунок олігархів біля кожної православної церкви будуть встановлені кіоски для безкоштовної роздачі гуманітарного одягу. Від найбагатших найбіднішим! І такий закон буде називатися законом Милосердя, якого так бажали, ще дві тисячі років тому, двоє – Іван Хреститель та Ісус Христос! Такий закон не позбавить Україну бідності, однак це буде першим людяним кроком до подолання злиденності духу!    Хотілося би так, та однак це тільки фантазія..

Яким повинен бути гарний правитель?

Де знайти гарного правителя?

Людям потрібен правитель, але не будь який. Навіть абис бути добрим господарем в сім'ї – на радість дружини та дітям, – чоловік повинен відповідати певним вимогам. Тим більше це очікується від того, хто бажає керувати країною. Не дивно, що гарні правителі зустрічаються дуже рідко.

На протязі тисячоліть відбувалися безкінечні коронації, революції, перевороти, інавгурації, вибори, політичні вбивства та зміни режимів. Королі, прем'єр-міністри, князі, президенти, генеральні секретарі та диктатори раптово приходили до влади та так само раптово її позбувались. В результаті непередбачених змін втрачали владу навіть всемогутні володарі. Однак гідного та незмінного керівника так і не було.

Чи дійсно залишається тільки змиритися?

Не приходиться дивуватись, що багацько вже не надіються на появу доброго керівника. В Україні байдужість і відчуття безпорадності, що панує серед населення, особливо гостро відчувається під час виборів. Люди проявляють байдужість і не ідуть на вибори, коли розуміють: ніщо не змінить їх жалюгідного існування. Коли Українці не ідуть на вибори, це взагалі не означає, що вони всім задоволені. Частіше за все це волання допомоги з боку тих, хто вважає, що його ніхто не чує.

Чи дійсно у людей немає іншого вибору, як тільки змиритися з тим, що в них ніколи не буде гідного правителя? Українські керівники не можуть задовольнити потреби своїх громадян. Але чи означає, що у нас ніколи не буде гарного керівництва? Аж ніяк ні. У нас є надія на кращий уряд від нашої політичної сили.

Хто сьогодні гідний правитель?

У 1940 році Британський парламент переживав кризу влади. На парламентських дебатах був присутнім Ллойд Джордж, якому Великобританія була вдячна за перемогу у Великій війні. Багатолітній досвід участі у політиці дозволяв цій людині чітко аналізувати роботу високо посадовців. 8 травня у промові, зверненої до представників палати громад, Ллойд Джордж відмітив: “Люди готові іти на будь-які жертви, якщо є сильний лідер, якщо уряд чітко викарбовує свої цілі і якщо вони впевнені в тому, що їх керівники роблять для них все можливе”.

Зі слів Ллойд Джорджа видно, що люди очікують від своїх правителів досвідченості та щирих намагань поліпшити життя. Отже заслужити довіру людей – задача не з легких. Чому?

Наше життя сповнене нерозв'язаних проблем. Який керівник, наприклад, показав себе достатньо мудрим та сильним, аби усунути злочинність та корупцію? У кого з сучасних правителів є достатньо засобів та співчуття, щоб забезпечити кожну людину якісною їжею, чистою водою та надати їй медичну послугу? У кого є знання і рішучість для захисту та відновлення навколишнього середовища? Хто показав себе достатньо компетентним і сильним для того щоб забезпечити людям довге та щасливе життя?

Люди у цьому безсилі

Деяким керівникам дійсно вдалося чогось досягнути. Але термін правління людей обмежена. А хто прийде їм на зміну? Хто знає, чи продовжить наступник добрі почини чи все знищить.

Іноді зміна керівників відбувається шляхом насильств. Здібні правителі позбавлялися життя, виконуючи свої обов'язки. Президент Сполучених Штатів Авраам Лінкольн, заслуги якого високо оцінені, одного разу сказав своїм слухачам: “Мене обрали, аби я міг короткий час виконувати важливі зобов'язання, і зараз ви є свідками того, як я отримаю владу, яку незабаром втрачу”. Термін його правління дійсно виявився коротким. Не дивлячись на все, що він зробив, та на його бажання зробити для людей ще більше, президент Лінкольн займав посаду голови держави тільки 4 роки. На початку другого президентського терміну він був убитим людиною, який бажав зміни керівництва.

Навіть найкращі людські правителі не можуть бути впевненими у своєму майбутньому. Тому чи варто довіряти їм своє майбутнє?

Прийняти пораду не покладатися на людських правителів, можливо, непросто. Але ніде не сказано, що в Українців ніколи не буде доброго, справедливого уряду та керівника, що керуватиме по правді.

Гідний керівник

Які ж якості необхідні доброму правителю аби вселити довіру до нього серед громадян? Ось декілька рис, що мають бути притаманні керівнику народа.

Правителя ні в чому неможливо було би дорікнути. Він завжди повинен поводитись чесно і справедливо, аби в певні моменти без остраху стати перед своїми ворогами і довести свою правоту. Аби його патріотичне бачення спонукало щирих людей стати його послідовниками.

Правитель повинен бути самовіддано відданий Україні. Він повинен бути рішуче налаштованим виконати довірену йому Україною справу, щоб ніхто не зміг би зупинити його, навіть під тиском фізичної розправи. Ні втома, ні голод не повинні зупиняти його. Навіть тоді коли його полишать друзі він не відмовився би від наміченої цілі.

Правитель має щиросердечно співчувати Українцям. Піклуватися про здоров'я нації та з надміром забезпечувати народ доброякісною дешевою їжею. Керівник має підбадьорювати членів уряду які виконуючи грандіозну роботу іноді можуть і помилитися.

Правитель завжди має бути готовим до праці. Правитель ніколи не повинен боятися забруднити ноги відвідуючи не тільки палаци України, але й стежки найвіддалених сіл. Іноді керівник зобов'язаний відмовитись від наміченого відпочинку заради зустрічі з народом, мітингуючими. Керівник має подавати Українцям приклад працелюбності.

Якщо правитель виконає доручену йому народом справу, чи не отримає він від вдячних громадян у нагороду віковічну славу? І хто би не захотів жити при такому керівнику?